Інформація для батьків: "Проблемна дитина: вчимося взаємодіяти"

 Інформація для батьків: 

"Проблемна дитина: вчимося взаємодіяти"

2

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СТЕНД

рекомендації для батьків та педагогів

Як взаємодіяти з дитиною, 
що проявляє фізичну агресію

        * Притримайте за плечі або відведіть руку, якщо дитина готується нападати.

 Водночас різко й рішуче промовте «не можна!».

        * Покажіть, що дитина програє від наслідків своєї поведінки. Для цього скажіть їй щось різке і проявіть увагу до дитини, яку вона скривдила, — «сашо, невже тобі не шкода інших дітей?», «Якщо не жалітимеш інших, то і тебе ніхто не пошкодує».

      * Не примушуйте дитину вибачатися. Деякі діти швидко заучують формулу «пробач», щоб уникнути докорів дорослих.

      *Допоможіть дитині усвідомити та зрозуміти причини її поведінки — «ти вдарив максима тому, що так захотів/він забрав у тебе іграшку/він намалював ліпший малюнок».

      *Переключіть увагу дитини на щось незвичне чи несподіване, аби запобігти агресивним реакціям.

      * Продемонструйте неефективність агресивної поведінки. Поясніть, що хоча дитина і матиме зиск, приміром забере іграшку, проте згодом з нею ніхто не захоче гратися. Навряд чи дитину привабить перспектива залишитися на самоті без друзів.

      * Встановіть правила поведінки в доступній для дитини формі — «ми нікого не б’ємо, і нас ніхто не б’є», «якщо тобі потрібна іграшка, а нею хтось грається, почекай або запропонуй обмінятися».

     *  Дотримуйтеся встановлених правил, стежте за своєю поведінкою та демонструйте дитині власний позитивний приклад.

     *  Враховуйте можливості дитини, а не власні бажання, коли висуваєте до неї вимоги.

     * Не змушуйте дитину забувати, що вона добра — «чому ти так поводишся, ти ж добрий, хороший!».

      * Навчайте дитину висловлювати агресивні емоції у соціально прийнятій формі або за допомогою гри.

Як взаємодіяти з дитиною, яка впала в істерику 

* Спробуйте звернути увагу дитини на щось яскраве та цікаве. 

* Скористайтеся іграшкою, яка несподівано «заплаче» чи «засміється» у ваших руках. 

* Розстебніть на одязі дитини кнопки, блискавку, пояс чи верхні гудзики. 

* Вмийте дитину холодною водою.

 *Не мстіться і не дорікайте дитині, а що найголовніше — не карайте її. 

*Дайте дитині змогу заспокоїтися та відпочити. 

*Вдайтеся до таких дій за кілька годин після істерики — розкажіть дитині про те, що оточенню було неприємно спостерігати за її істерикою; – домовтеся, що дитина більше не впадатиме в істерику; – постарайтеся знайти причину істерики — можливо, вона криється у вашій поведінці чи ставленні до дитини; – вибачтеся перед дитиною, якщо її істерику спричинила ваша неуважність. 

* Зверніться по допомогу до фахівця, якщо дитина довго перебуває в пригніченому стані або з нею відбуваються різкі та несподівані зміни. 

Світлана Зюзько, 

практичний психолог ЗДО № 5, Миколаїв

Рекомендації для педагогів з адаптації дитини з особливими освітніми потребами до умов дитячого садка

 

1.Як правило, діти з особливими освітніми потребами важче адаптуються до нових умов, так як мають обмежений досвід комунікації з іншими дорослими та однолітками. Вони частіше хворіють, важче переживають розлуку з близькими людьми. Трапляється, що дитина не плаче, не виражає зовні негативних проявів, але втрачає у вазі, не грає, є пригніченою. Уважно придивляйтеся до індивідуальних особливостей кожної дитини та намагайтеся вчасно зрозуміти, що стоїть за певною поведінкою дитини.
 
2. Часто дитина з ООП не має сформованих елементарних гігієнічних навичок і потреб їх освоїти. Вона не завжди дає себе мити, бо боїться дотиків або води, не любить перевдягатися, стригти нігті та волосся. Утримайтеся від коментарів щодо зовнішнього вигляду дитини й будь-яких рекомендацій її батькам. Вони роблять все можливе але не завжди це виходить. Починайте формувати навички самообслуговування у дитини з перших днів відвідування садка поступово та поетапно, разом з батьками.
 
3. Час адаптації у дітей з ООП триває довше чим у дітей з нормативним розвитком та триває протягом майже до пів року. Під час поки дитина адаптується необхідно виключити будь-яке інтелектуальне та фізичне перевантаження.
 
4.Кращі ліки від стресу – усмішка та доброзичливе ставлення з боку дорослих. Називайте дитину так як називають її батьки. У групі необхідно створювати такі ситуації, щоб дитина більше отримувала позитивних емоцій, для чого використовуються різні іграшки-забави, мультфільми, запрошуються незвичайні гості - зайчик, ведмедики та інші позитивні персонажі. Спілкуючись з дитиною говоріть максимально коротко і стисло. Багатослівність може втомити дитину з особливостями у розвитку та провокувати небажану поведінку.
 
5. Пам’ятайте про те, що у дитини навіть з важкими порушеннями у розвитку обов’язково є певні ресурси. Саме на них треба й спиратися педагогу у роботі з дитиною. Звертайте увагу на дрібниці. Спокійно ставтеся до того, що дитина не може виконувати дії за вказівкою. Дитина чує вас, навіть якщо не дивиться у ваш бік. (особливо це стосується дітей з розладами аутистичного спектру)
 
6. Намагайтеся не засуджувати досвід дитини, ніколи не скаржитися на неї батькам в формі осуду і не розмовляйте з батьками у присутності дитини. Щодня розмовляйте з батьками, намагаючись стимулювати в них впевненість, розсіюйте занепокоєння і тривогу за свою дитину.
 
7. Особливої уваги потребують діти зі слабким типом нервової системи. Ці діти болісно переносять будь-які зміни в їх житті. При найменших змінах їхній емоційний стан порушується, свої почуття вони висловлюють бурхливо. Їх лякає все нове і дається воно з великими труднощами. У своїх рухах і діях з предметами вони не впевнені, повільні. Таких дітей до дитячого садка слід привчати поступово, обмежуючи час перебування у закладі, залучати до цього близьких їм людей.
 
8. Досвід спілкування дитини з оточуючими, отриманий ним до приходу у дитячий сад, визначає характер її адаптації до умов дитячого садка. Тому саме знання змісту потреб дитини в спілкуванні є тим ключиком, з допомогою якого можна визначити характер педагогічних впливів в адаптаційний період. Тільки почуття захищеності може допомогти дитині виробити саморегулюючі механізми адаптації.
     Важливо ознайомитися зі звичками дитини, так як незнання звичок дитини значно ускладнює роботу з її адаптації. Педагогічні впливи стають стихійними, нецілеспрямованими. Буває й так, що дитина з ООП, що має необхідні навички, не завжди може перенести їх в нову обстановку, тому їй необхідна допомога дорослого. У домашніх умовах дитина звикає до характеру застосовуваних педагогічних впливів, виражених не тільки спокійним рівним тоном, але і в тоні суворої вимогливості. Проте, строгий тон вихователя або няні може викликати переляк. І навпаки, дитина, що звикла до гучних роздратованих вказівок, не завжди виконає тихі спокійні вказівки вихователя.
 
Рекомендації для батьків дітей із особливими освітніми потребами
 

Шановні батьки! Пам'ятайте, що успіх корекційного навчання у закладі перш за все визначається співтовариством всіх фахівців дитячого садка і вас, батьків.

Що не може зробити один, ми робимо разом!

 
1. Проявляйте ініціативу, звертайтеся за допомогою до фахівців дошкільного закладу, щоб отримати індивідуальні, сімейні консультації, беріть участь в тренінгах для батьків і дітей. Намагайтеся прислухатися і слідувати рекомендаціям фахівців, що займаються з вашою дитиною.
Пам'ятайте, ви не винні, що так сталося. Прийміть ситуацію як даність, не думайте про те, як і чому це сталося, міркуйте про те, як жити далі. Пам'ятайте, що всі ваші страхи і «темні» думки дитина відчуває на інтуїтивному рівні. Заради успішного майбутнього вашої дитини намагайтеся знайти в собі сили з надією і оптимізмом дивитися у майбутнє, живучі в теперішньому часі.
 
2. Якщо потрібно, звертайтеся за допомогою до таких же батьків, допомагайте один одному, діліться переживаннями, підтримуйте один одного. Подолати складний період може допомогти психолог або ті батьки, у яких дитина зі схожими труднощами, і вони успішно подолали нелегкий період.
Спілкуйтеся з іншими батьками, діліться досвідом, вашими успіхами в навчанні, вихованні, спілкуванні, переймайте чужий досвід. Це допоможе вам і дітям знайти друзів, супутників життя. Тренуйте ефективні способи поведінки.
 
3. Обов’язково спілкуйтеся зі своєю дитиною. Самооцінка дитини багато в чому залежить від оцінки оточуючих її людей. Важливо, щоб дитина вірила в свої сили, відчувала стан комфорту, захищеності, позитивного світосприйняття і інтересу. Для цього дуже велике значення має спілкування.
Відпрацьовуйте різні ситуації спілкування спочатку в грі (прихід в гості, привітання з днем народження, дзвінок по телефону мамі на роботу, розмова з чужою людиною на вулиці і т.п.), а потім і в реальній ситуації. На перших порах завжди будьте поруч, підказуйте, підтримуйте дитину. Навчайте просити про допомогу, допомагати іншим. Створюйте умови для спілкування дитини з однолітками, друзями, тому що ніякі засоби масової інформації не замінять живого спілкування. Чим раніше дитина почне спілкуватися з іншими дітьми, тим більше шансів, що вона зможе легше адаптуватися в майбутньому.
 
4. Не дивіться на дитину як на маленьку, безпомічну. Не рекомендується постійно її опікати. Не робіть за малюка все, включаючи і те, що без особливих зусиль зміг би зробити він сам. Така гіпер опіка дітям дуже шкідлива. Саме в простих видах діяльності, елементарних навичках самообслуговування і самоконтролю розвиваються такі важливі якості, як впевненість в собі, почуття відповідальності, самостійність. Звичайно, контроль необхідний, але його необхідно організовувати не "над", а "поруч". Привчайте малюка виконувати доручення, доглядати за собою, стежити за чистотою, розвивайте вміння і навички з самообслуговування, оскільки це стимулює розвиток і адаптивну активність.
Хваліть дитину, коли у неї виходить щось зробити або чогось досягти. Не шкодуйте дитини через те, що вона не така, як усі. Даруйте дитині свою любов і увагу, і пам'ятайте, що є й інші члени сім'ї, яким ви теж потрібні.
 
5. Допомагайте дитині в складних ситуаціях. Навчіться обґрунтовано, спокійно і терпляче відмовляти в разі необхідності, це дозволить дитині орієнтуватися в соціальних умовах середовища, простіше кажучи - зрозуміти, що добре, а що погано, яка поведінка правильна, а яка неправильна, коли і чому. Викладайте свої думки чітко, конкретно, послідовно, коротко - для дітей з особливими потребами - це важлива умова.
 
6. Виділіть для дитини вдома спеціальне окреме місце для ігор, занять і відпочинку. Привчайте дитину самостійно стежити за порядком і чистотою цих місць.
Будьте терплячі з дитиною, доброзичливі, але досить вимогливі. Відзначайте найменші успіхи, вчіть дитину долати труднощі. Обов'язково відвідуйте консультації педагога і відкриті заняття педагогів.
 
7. Своєчасно консультуйтеся і проводьте лікування дитини у лікарів, до яких направляють фахівці. Затримка психічного розвитку не хвороба, а індивідуальний варіант психічного розвитку. Але, як стверджують фахівці, в основі розвитку психіки таких дітей лежить та чи інша неспроможність структурно-функціональних мозкових систем, придбана в результаті пошкодження мозку. Тому супровід лікарем-неврологом або психіатром необхідно: він може виявити ознаки органічного пошкодження мозку і медикаментозно впливати на нього, може за допомогою ліків скоординувати зайву загальмованість або збудливість дитини, нормалізувати сон, активізувати роботу клітин головного мозку.
 
8. Пам'ятайте про свої інтереси і бажання. Живіть повноцінним життям, отримуйте задоволення від улюблених занять, хобі, беріть участь в цікавих подіях, читайте цікаву літературу (спеціальну і художню). Якщо ви будете задоволені життям, ви незрівнянно більше зможете дати і вашим дітям.
 

Підготувала:

Практичний психолог Нечитайло Н.Є.